Мільйони їх,- мов колосків на ниві, було – й нема…

Сьогодні, 25 листопада, ми згадуємо жертв трьох хвиль Голодомору в Україні: 1921-1923, 1932-1933 та 1946-1947 років.

Декілька сотень небайдужих білоцерківців зібралися біля погруддя Кобзаря та рушили традиційною скорботною ходою центральною вулицею міста  до пам’ятного знаку жертвам Голодомору.  Несучи колоски пшениці та свічки, в тиші та скорботі міський голова Геннадій Дикий, депутати обласної та міської рад, громадські активісти, представники різних церковних конфесій та звичайні, небайдужі до трагедії жителі Білої Церкви  пройшли  містом,  пригадали ті трагічні події, що спіткали український народ на початку минулого століття. Кожен для себе зміг дати оцінку тому геноциду,  згадати та помолитися за душі загиблих. 

Біля пам’ятного знаку жертвам Голодомору відбувся мітинг пам’яті про ті, страшні для українців, часи.

Під час заходу всім присутнім було вкотре нагадано, що причиною всіх трьох голодоморів була цілеспрямована тотальна конфіскація зерна в населення, санкціонована радянським урядом.

1922 рік. Реалізація плану хлібозаготівель в селянському секторі Української республіки у розмірі 356 мільйонів пудів, співпавши із нечуваною посухою на півдні України, спричинила смерть 70% новонароджених. Голод  відчувався і у Білій Церкві, за порятунком прямували люди  із районів, на дорозі до Білої Церкви лежали трупи, в місті було багато безпритульних.

1931 рік. Масове голодування почалося у грудні і тривало до вересня 1933р. Двадцять два місяці народ страждав, мучився, вмирав.

Навесні 1933 року, коли настав пік голодомору, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тисяч чоловік. Щогодини – 1 тисяча, щохвилини – 17 чоловік.

З великою ймовірністю можна допустити, що під час голодомору Біла Церква, в її нинішніх межах, втратила близько 5 тисяч чоловік. На сьогоднішній день відомі імена та доля більш як 400 осіб, які були репресовані в місті та районі.

Неврожайний 1946 рік. У багатьох українських селах не зібрали навіть того, що посіяли. Радянський Союз активно експортував зерно до інших країн  – за цінами нижчими від світових, і здебільшого в кредит… А свій народ пух та вмирав від голоду. У Білій Церкві давали картки на хліб: робітникам на місяць - 600 грам хліба, службовцям –  500, утриманцю –  300. А селянам взагалі не давали хлібних карток. Вони не могли купити хліба і голодували. За спогадами старожилів, на Заріччі у 1947 році трапився випадок людоїдства.

Голод забрав за різними підрахунками від 7 до 10 мільйонів людських жертв.  

Лише на території нинішньої Київщини було знищено від 300 до 500 тисяч українських хліборобів та їх дітей. З них 166 тисяч жертв встановлено поіменно. Точну ж цифру померлих від голоду назвати неможливо. Опитування свідків Голодомору 32-33 рр., які пережили його в Білій Церкві дали змогу встановити прізвища 108 жителів, померлих лютою, голодною смертю.

Жителі Білої Церкви віддали шану мільйонам українців, які стали жертвами політичних амбіцій тоталітарної влади того часу, пом’янувши їх хвилиною мовчання.Представники церков відслужили молебні по невинно загиблим внаслідок репресій і голоду. Лунали слова скорботи і співчуття. 

Під час заходу міський голова Геннадій Дикий зазначив: «Ми сьогодні прийшли згадати тих, хто не пережив ті роки, тих, кого радянська влада обрекла на смерть  одним із найстрашніших способів – голодною мукою. Особливо тяжко було най незахищеній категорії – дітям. Ми повинніпам’ятати про причини трагедії, хто її спричинив, вчити нашу історію і робити висновки, щоб ніколи не допустити тиранів до влади, які зробили сплановане знищення українського народу. Вічна пам’ять загиблим!» 

Народний депутат України Хвича Мепарішвілі також звернувся до жителів Білої Церкви зі словами жалю та скорботи наголосивши, що початок 20 століття був  для українців суворим, адже мільйони людей мріяли отримати лише кусень хліба і не маючи його  - вмирали. І сьогодні у 21 столітті ми не маємо права не шанувати, не поважати  і не пам’ятати продуші людей, які вмерли від голоду та історію України. Хоча тирани є у будь-який час, проте український народ є сильним і завжди зможе захистити себе. 

До слова також були зарошені настоятель парафії Рівноапостольної блаженної княгині Ольги української греко-католицької церкви отець Євген Меримерін  та благочинний Білоцерківського району української православної церкви Київського патріархату, настоятель парафії Покрова Божої Матері  священик Микола Гопайнич. 

Першими, покласти квіти і колоски, були запрошені наймолодші білоцерківці, як символ того, що нація відродилася, всупереч намаганням її знищити. Міський  голова поклав до пам`ятного знаку горщик з пшеницею на знак глибокої скорботи і пам`яті про тих, хто відійшов у вічність, так і не дочекавшись хлібної зернини, яка б врятувала життя.  

Учасники мітингу пригостилися шматочками короваю - тим святим куснем хліба на спомин тих, хто не дочекався тієї малої крихти і божеволіючи від голоду жадав тільки її. 

На знак скорботи і вшанування пам’яті жертв Голодоморів білоцерківціпоклали до пам’ятного знаку, квіти, колоски та запалені свічі й лампади.

Сьогоднішній день – день спомин, день шани. О 16.00 розпочнеться Всеукраїнська акція «Запали свічу». Закликаємо всіх жителів Білої Церкви приєднатися до неї і запалити свічу на підвіконні, як символ пам’яті про душі загиблих земляків.