Щороку у третю неділю травня в Україні відзначається День пам’яті жертв політичних репресій.
Під час сталінських репресій була знищена значна частина української інтелігенції. У контексті репресивної політики СРСР по відношенню до власних громадян розглядаються також старші події колективізації і Голодомору 1932-1933 років. Апогеєм політичних репресій в Україні був Великий терор наприкінці 1930-х років. Точних даних про кількість репресованих тоді досі немає. За радянськими даними 1956 року в СРСР у 1937-1938 рр. було засуджено понад 1,5 млн. осіб, з яких розстріляно майже 700 тисяч. Відтак навіть згідно з цими даними у середньому кожного дня радянські репресивні органи розстрілювали близько 1000 осіб.
Дослідження політичних репресій, які охопили Білу Церкву і Білоцерківщину, тривають з 1990-х років. Величезний внесок у дослідження цих трагічних сторінок нашої історії зробив голова Білоцерківського добровільного товариства незаконно репресованих Володимир Коломиєць. Його зусиллями були розшукані і опрацьовані архівні документи, зібрані спогади як про особи репресованих білоцерківців, так і про репресивний апарат, місця злочинів тощо. Ці матеріали були узагальнені ним у книзі “Сосни замість обелісків (Білоцерківський мартиролог)”. Перше видання цієї книги побачило світ у 2011 році і складалося з 544 сторінок.
Відомості про репресованих білоцерківців уміщено дрібним кеглем на майже 200 сторінках цього видання. Це люди різної національності, освіти і фаху. Їх арештовували під різноманітними приводами, вигадуючи десятки фікційних антирадянських підпільних організацій. Катуючи, арештованих змушували підписувати “зізнання” та обмовлювати родичів, сусідів, знайомих.
Масові репресії торкнулися багатьох білоцерківських родин. Серед відомих білоцерківців, які загинули від кулі співробітників НКВС, був, наприклад, рідний небіж класика української літератури Івана Нечуя-Левицького священик Леонід Григорович Радзієвський, а також його син Володимир Леонідович.
Значна частина репресованих білоцерківців була засуджена у Києві та розстріляна у Биківнянському лісі. Відтак традиція покладання квітів до національного меморіального заповідника “Биківнянські могили” має значення також і для пам’яті білоцерківських мучеників.
Вже багато років йдеться і про необхідність належного позначення місць масових політичних злочинів у Білій Церкві, які вже давно виявлені і оприлюднені в книжці В. Коломийця.
Євген Чернецький, завідувач відділом інформаційно-краєзнавчої роботи Білоцерківської міської ЦБС, кандидат історичних наук.