Зведення міста Святого-Георгія-на-Росі (скорочена літописна назва – Юр’їв) великим київським князем Ярославом-Георгієм Мудрим 1032 року було частиною оборонних заходів з укріплення кордонів держави. Місто стало військовою, адміністративною і церковною столицею Поросся. Тут була кафедра єпископів Юр’ївських. Після монголо-татарської навали місто не згадується у джерелах, проте археологічні дані свідчать на користь його існування вже під татарською зверхністю.

Перші документальні відомості про відродження міста зі зміненою назвою Біла Церква стосуються будівництва Білоцерківського замку київським воєводою, князем С. Ф. Пронським 1552 року та надання привілеїв мешканцям міста, осадженого біля замку. Спочатку Біла Церква стала центром великого замкового округу, який тримали воєводи київські. Невдовзі місто й округ перетворюється на староство, яке тримали князі Острозькі, а з 1622 року – Любомирські.

Біла Церква відігравала роль одного з найважливіших центрів перших козацьких війн кінця XVI ст. Під проводом К. Косинського, С. Наливайка і Г. Лободи.

З початком Визвольної війни Біла Церква стає полковим містом та важливішим оборонним пунктом козацької держави на прикордонні з Річчю Посполитою. З нею пов’язана більшість військових подій, які відбувалися в цей час на козацькій території, зокрема Білоцерківська битва і підписання договору 1651 року. Білу Церкву неодноразово відвідував гетьман Б.Хмельницький.

Під час майже безперервних війн часів Руїни Біла Церква була одним з їх епіцентрів. Більшість гетьманів відвідали місто або бажали заволодіти нею озброєною рукою.

З 1680-х рр. Біла Церква продовжує грати роль польського прикордонного центру. Коменданти Білоцерківської фортеці ведуть військові дії проти фастівського полковника С. Палія, який у 1702 році захоплює місто і переносить сюди свою резиденцію. Незабаром Біла Церква опиняється у руках гетьмана І. Мазепи і стає правобережною столицею Гетьманщини. Біля 1712 року місто повертається під контроль польського уряду.

1774 року Біла Церква була подарована коронному гетьману Ф.-К. Браницькому і через кілька років перетворилася на Білоцерківське графство, яке находилося у володінні гр. Браницьких до 1917 року.

У XIX ст. Біла Церква перетворилася на визначний політичний і промисловий центр краю. Резиденцію гр. Браницьких відвідували імператори та члени царської сім’ї, визначні російські та польські політичні діячі.

1918 року Білу Церкву поглинає хаос громадянської війни.

Перед Другою Світовою війною Біла Церква зазнала чимало змін. Збудовано нові та відновлено старі підприємства. Відкрито низку освітніх та культурно-освітніх закладів. Поряд з цим білоцерківці пережили усі жахи голодомору та репресій.

З 16 липня 1941 року до 4 січня 1944 року тривала окупація Білої Церкви німецькими військами.

Після звільнення розпочинається відбудова Білої Церкви, відновлення культурно-освітніх закладів та промислових підприємств. До 1946 р. місто було повністю відбудоване.

Протягом 1959-1965 рр. у місті побудовано та введено в дію 14 нових підприємств, розпочато будівництво велетня нафтохімічної промисловості СРСР – Білоцерківського шинного комбінату.

Сьогодні Біла Церква – місто обласного підпорядкування Київської області. Економіка міста представлена потужним промисловим комплексом, який складається із 57 підприємств різних галузей. Серед найпотужніших ПРАТ «Росава», ТОВ «Завод пакувального обладнання Термо-пак», ООО СП «Бегленд», ООО «Маревен Фуд Україна».

У Білій Церкві діє 36 дошкільних навчальних закладів, 25 загальноосвітніх навчальних закладів. Розвинена інфраструктура позашкільної та клубної роботи з дітьми. У місті працює 6 ДЮСШ, 7 клубів за місцем проживання.

Медична галузь представлена 18 лікарняними установами багатопрофільного та спеціалізованого напрямку.

Біла Церква – потужний культурний осередок Київщини: працює  6 шкіл естетичного виховання, 11 бібліотек, краєзнавчий музей, Будинок органної та камерної музики, театр ім.П.К. Саксаганського, кінотеатр ім.О.Довженка.

Історичний центр міста, який складався протягом другої половини XVI – початку XIX ст., зараз репрезентують кілька не пов’язаних один з одним будівель та решток архітектурних ансамблів: Торгові ряди, костьол Іоанна Хрестителя, Преображенського собор, Зимовий палац, ансамблі гімназії та поштової експедиції.

Літня резиденція графів Браницьких – парк Олександрія. Наявність природної діброви, різноманітність рельєфу, близькість річки сприяли створенню чудового витвору садово-паркового мистецтва в ландшафтному, або англійському стилі, який набув широкого розповсюдження в Росії у другій половині XVIII ст.

Музей парку «Олександрія», створений на громадських засадах у 1962 р. Крім природничих колекцій, у ньому експонується дуже цінна колекція мармурової скульптури XVIII ст. митців світового значення.

Видатні особи, що народилися і перебували у Білій Церкві

У місті народилися: художник-портретист Л.Долинський, композитор і хоровий диригент Я.М.Яциневич, фізик, академік АН СРСР Г.М.Вул, математик, академік АН СРСР Ю.В.Линник.

У місті жили і працювали: композитор К.Г.Стеценко, археолог і музеєзнавець С.Л.Дроздов, ветеринар, професор П.Гімельрайх, письменник В.С.Кучер, педагог, професор М.М.Грищенко, вчений-селекціонер В.М.Лебедєв, засновник української школи фізіологів, академік Є.П.Вотчал, ботанік, генетик, селекціонер, географ, мандрівник М.І.Вавілов, льотчик-космонавт П.Р.Попович.

Свого часу в місті бували О.В.Суворов (співав на криласі Свято-Успенського храму), М.І.Кутузов (інспектував місцеві війська й робив візити гр. О.В.Браницькій), Г.Р.Державін (склав кілька віршованих написів для паркових та міських будівель), О.С.Пушкін (залицявся до гр. Є.К.Воронцової, уродженої гр. Браницької), П.Куліш (оглянув Білу Церкву під час подорожі), Т.Г.Шевченко (переночував у місцевому готелі), І.С.Нечуй-Левицький (приїздив на літні місяці купатися в Росі), Шолом-Алейхем (Ш.Н.Рабінович) - написав кілька оповідань.

Історичні особи, пов’язані з Білою Церквою

Ярослав Мудрий, у св. Хрещенні Георгій (978-1054), син Володимира Святого, великий князь київський. Засновник Святого-Георгія-на-Росі (1032 р.) – міста-попередника Білої Церкви.

Василь-Костянтин Острозький (бл. 1526-1608), князь, воєвода київський. Найбагатша людина Речі Посполитої, меценат, церковний діяч. Був володарем Білої Церкви протягом 1559-1591 рр.

Криштоф Косинський, гетьман Війська Запорозького. 1591 року мав у Білій Церкві резиденцію.

Феофан, патріарх ієрусалимський. 1621 р. відвідав Білу Церкву де прийняв участь у хіротонії Ісаакія Борисковича.

Петро Сагайдачний, гетьман Війська Запорозького. Відвідав Білу Церкву у 1621 р., охороняючи з військом патріарха Феофана.

Богдан Хмельницький, гетьман Війська Запорозького. Неодноразово відвідував Білу Церкву протягом 1648-1657 рр.

Ян-Казимир, король польський з дому Ваза. Відвідав Білу Церкву 1663 р. під час походу на Лівобережну Україну.

Степан Опара, правобережний гетьман часів Руїни. 1665 р. сидів у ямі в Білоцерківській фортеці перед відправкою до Польщі.

Семен Палій, полковник фастівський, з 1702 р. – білоцерківський. У 1702-1704 та 1709-1710 рр. Мав у Білій Церкві свою резиденцію.

Іван Мазепа, гетьман. У 1704-1709 рр. Мав у Білій Церкві мав свою резиденцію, яка набула значення правобережної столиці Гетьманщини.

Олександр І, імператор. Кілька разів відвідував Білу Церкву, зокрема у 1819 р.

Пам’ятки національного значення

Замкова гора – сучасна назва городища літописного міста Юр’їв, розташованого в центральній ділянці міста Біла Церква, на лівому березі річки Рось. Нині це пам’ятка археології України національного значення IX-XIII століть.

Історично є ядром Білої Церкви, оскільки саме навколо Замкової гори було сформоване поселення. Район сучасної Соборної площі, що прилягає до Замкової гори з північного боку був досить заболоченою місцевістю, проте юр’ївці подолали природу і аж до зруйнування монголо-татарами тут існували житлові будинки.

Після спалення міста на Замковій горі залишились лише руїни церкви святого Георгія, яка, до речі, не була білого кольору. Оскільки в народі Георгій (Юрій) вважався святим, що носить білий одяг, то й рештки храму, який слугував орієнтиром серед степу, стали кликати церквою Білого, тобто Юрія. Ймовірно, перекладаючи з польської (у польській прикметник ставиться після іменника), слова переставили місцями й отримали словосполучення Біла Церква.

Костел Святого Івана Хрестителя

У 1789 році Ксаверій Браницький виділив кошти на будівництво кам’яного костьолу на Замковій горі, на місці, де в старовину була латинська каплиця для польського гарнізону. Архітектор Доменіко Ботані спроектував споруду в стилі класицизму. З невідомих причин будівництво затяглось і було завершене лише у 1812 році.

У плані будівлі лежить традиційний для католиків, латинський хрест. Будівля однокупольна, по кутках західної частини якої розміщені башти. Одна з них має годинник з двома дзвонами, в іншій розміщено шість дзвонів.

Висота споруди 27 м, ширина - 24,5 м, довжина – 35 м.

Інтер’єр костьолу прикрашений орнаментальним ліпленням італійських майстрів. Ліплення коштувало замовникам дорожче, ніж сама споруда. Підлогу вимощено різнокольоровими мармуровими плитами. Костьол розписано монументальним живописом (автори невідомі). Костьол був сімейною усипальницею католицької гілки Браницьких, мав 3,5 тисячі парафіян. У 1930 році храм було закрито. Відновили богослужіння у часи німецької окупації (тут же був німецький цвинтар). У 1944 році костьол знову закрили. У 50-60 роки він служив спочатку лекційним залом, потім складом. 1964 року в костьолі провели реставраційні роботи. У 1990 році чеськими майстрами в костьолі було встановлено орган фірми «Рігер-Клосс», а 7 березня 1990 року відбувся перший концерт органної музики. І до сьогодні в будівлі розташовано зал органної та камерної музики. У вихідні дні відбувається богослужіння.

Торгові ряди (БРУМ)

Торгові ряди (БРУМ) – комплекс торгових рядів у місті Білій Церкві, збудований у 1809-1814 рр. на Базарній площі на замовлення Ф. К. Браницького. Автор проекту – відомий архітектор Луїджі Руска. Пам’ятка національного значення. Існує дві версії щодо розшифровки абревіатури БРУМ: перша говорить, що назва розшифровується як «Браницьких Універсальний Магазин», друга – що це радянська назва будівлі і означає «Білоцерківський Районний Універсальний Магазин».

Торговий комплекс площею близько 5 тис. кв. м був розрахований на 85 крамниць.

Торгові ряди докорінно змінили економічне і торгове життя Білої Церкви, адже саме з ними було пов’язане проведення чи не найбільших ярмарків Київської губернії – Миколаївського та Преображенського. Навколо Торгових рядів на орендованих графських землях євреї почали будувати великі цегляні та дерев’яні споруди: житлові будинки, крамниці, ремісницькі майстерні і навіть готелі.

Торгові ряди – одна з найцінніших споруд такого типу в Україні.

Дендрологічний парк «Олександрія» Національної академії наук України

Дендропарк «Олександрія» – одна із найдавніших і найцікавіших пам’яток садово-паркового мистецтва України кінця 18-го століття. У 1774 році графу Ксаверію Браницькому за придушення повстання було пожалуване королем Речі Посполитої, під владою якої тоді була Україна, маєток з містами Біла Церква і Ставище. Деякий час потому Браницький одружується на Олександрі Василівні Енгельгардт, племінниці князя Г. Потьомкіна. І незабаром Олександра вирішує розбити в своєму маєтку вишуканий парк, за образом і подобою дивовижних парків під Санкт-Петербургом.

У 90-х роках 18 століття до міста приїхав відомий французький архітектор-паркобудівник Мюффо, який і став автором генерального плану парка. Основним стилем «Олександрії» став модний на той час англійський, або ландшафтний.

Так, у 1784-1786 було розпочато будівництво, яке активно тривало аж до скасування кріпосного права в 1861 році.

Незважаючи на складні історичні потрясіння, парк зберіг головні ландшафтні композиції і на сьогодні є унікальною пам’яткою садово-паркового мистецтва кінця XVIII – початку XIX ст. Над його створенням працювали відомі в Європі архітектори та садівники.

Композиційною основою парку є природний лісостеповий ландшафт, утворений дубовим лісом у поєднанні з галявинами, луками та водними об’єктами. Природні пейзажі органічно поєднані з архітектурними спорудами. На території парку «Олександрія» було споруджено літню резиденцію родини Браницьких («Аустерію», або «Дідинець») та багато інших архітектурних споруд: Царський павільйон, у якому жили гості Браницьких – члени царської сім’ї, Танцювальний павільйон, колонада «Луна», павільйон «Ротонда», «Руїни», «Китайський місток» тощо. Прикрашено було парк бронзовими і мармуровими скульптурами, вазами, декоративними композиціями з великих брил та штучних земляних підвищень.

У глибоких балках було споруджено каскади ставків, наповнених чистою джерельною водою, водоспади та фонтани. Із ставками пов’язана цікава легенда про те, як Браницькі наказали засадити береги отруйними рослинами, щоб вберегти ставки від вилову риби, яким інколи промишляли селяни.

При вході в «Олександрію» відвідувачів зустрічають погруддя Тараса Шевченка та Олександра Пушкіна, які бували в парку.

Загальна протяжність дорожно-алейної мережі парку понад 20 км, для того щоб пройти усіма алеями та стежками, уважно оглядаючи ландшафти, що примикають до них, знадобиться не один день.

Однією з найбільш ефектних ділянок відвідувачі вважають Палієву гору. Таку назву має край великого виступу верхньої тераси парку, утвореного двома глибокими балками. Виступ обривається до Росі крутим кам’янистим схилом, висота якого 20-25 метрів. На горі споруджено пам’ятний знак війську Семена Палія та проглядаються залишки земляних укріплень, споруджених його козаками. На краю виступу влаштовано оглядовий майданчик, з якого відкривається казковий вид на річку Рось.

Ще одна досить цікава ділянка парку – Голиндерня, правда розташована вона на іншому боці Росі. Це ліс паркового типу. Колись Браницьких на інший бік доправляв паром, нині ж на інший бік можна перебратись пішохідним містком.

Є дві версії походження назви Голиндерня. Одна – прозаїчна, але менш вірогідна – в лісі свого часу жили голландці й назвали урочище «Голландська ферма». А от інша гіпотеза значно цікавіша, і, як це не дивно, на думку дослідників більш вірогідна. Назва походить від німецького вислову «голден дерн» – золота земля. Тривалий час науковці не могли пояснити, звідки взялася ця назва і чому ліс на правому боці Росі назвали золотим. В останні десятиріччя пояснення нібито знайдено – є припущення, що у Браницьких в Голиндерні була золота копальня. Один із дослідників парку стверджує, що копальня дійсно могла бути, адже у 1993 році геологи знайшли у глині, добутій на території парку (на глибині 10 метрів), невеличкий золотий самородок. Крім того, поклади Українського кристалічного щита, на яких розташовано парк, містять чимало елементів супутників золота, зокрема газ радон.

Рекорди дендропарку «Олександрія»

· найбільший дендропарк України – площа 405,6 га;

· найстаріший дендропарк України – заснований у 1788 році;

· має найбільшу серед парків і садів України колекцію рослин – понад 2500 видів, сортів та форм;

· діброва парку є найбільшою старовіковою (середній вік дубів 200 років, максимальний – понад 400 років) і чистою заплавною дібровою України (можливо, навіть Європи) – площа 48 га;

· Велика галявина (композиційне ядро парку) є рекордсменом за кількістю рослин, що зростають на обмеженій площі – 170 видів на 10 га.

· на території парку зростають найстаріші в Україні тюльпанове дерево та сосна Веймутова.